Коренізація в УРСР

ХІІ 1923 рік, квітень з'їзд РКП(б) виробив і затвердив політику коренізації, нібито щоб надати народам СРСР "культурну автономію". Але наміри рад не були такими прозорими, як здавалось, вони мали на меті приспати пильність цих самих корінних народів. Їхнє "бажання" допомогти у розвитку національних культур і мов було зумовлене потребою СРСР показати себе з позитивного боку на світовій арені. Коренізація була засобом пошуку спільної мови з інтелігенцією та селянством, намаганням поставити під контроль процес національного відродження в країнах новоутвореного союзу.

Але були й позитивні сторонни, зокрема українізація. Раднаркому УРСР від 27 липня 1923 року утвердив директорію "Про заходи в справі українізації шкільно-виховних і культурно-освітніх установ", також українізації стосувався декрет всеукраїнського ЦВК і Раднаркому від 1 серпня 1923 року "Про заходи забезпечення рівноправності мов і про допомогу в розвитку української мови". Влада збиралася виховувати кадри із українців, впроваджувати в роботу партійного і господарського апаратів українську мову, усіляко сприяти культурному розвиту інших народів, що жили на території України,розширювати мережу шкіл із навчанням українською та мовами національних меншин.

Українізація справді діяла на благо українців, але все це було лише ілюзією. Наркомат освіти очолювали прихильники національного відродження Г.Гринько, О. Шумський, М. Скрипник. Під їхнім керівництвом зросла кількість україномовних шкіл, технікумів, вишів, державні установи запровадили діловодство державною мовою. В Україну з еміграції повернулося чимало відомих діячів: М. Грушевський, С. Рудницький, А. Ніковський, П. Христюк, М. Шарга та інші. Як тільки Сталін зрозумів , що процес українізації почав виходити з-під їхнього контролю, вони швидко перейменували українізацію на "націонал - ухильництво" і почали карати тих, хто брав у ньому найактивнішу участь. Почалася боротьба з "персоніфікованими націоналізмами" - "хвильовізмом" (який уособлював творчу інтелігенцію), "волобуєвщиною" (наукова інтелігенція), "шумськізмом"(працівники державного і партійного апаратів), "скрипниківщиною"(стара ленінська гвардія).Загинула велика кількість рядових учасників українізації.

В 1933 році "рідна партія" повернулась до русифікації. Вирішивши знищити всіх справжніх прихильників відродження української культури, ради не зупинилися перед тим фактом, що вони самі придумали коренізацію. Правий був герой Миколи Куліша дядько Тарас із "Мини Мазайла": "Їхня українізація - це спосіб виявити всіх нас, українців, а тоді знищити разом, щоб духу не було".

Бєдова Олена

Не секрет...